Гімн Липової Долини

Над Хоролом древнім ніжна пісня лине,
У садах багряних осінь догоря.
Липова Долина — світла, тополина,
Ти моє кохання, вранішня зоря.
Приспів:
Липова Долина — пісня солов'їна,
Мов казкова фея, в сни мої ідеш
Липова Долина — чарівнице мила,
Кращої за тебе у світі не знайдеш
І нехай вже осінь заблукала в листі,
А твої світанки чисті та ясні.
У вінку барвистім, чарівнім намисті
Зашепочуть знову липи на весні.
Приспів:
Прилетить додому пара журавлина,
Над Хоролом сивим сонце засія.
Липова Долина — у цвіту калина,
Всі ми твої діти, всі — одна сімя.

Легенда про Липову Долину

У червні 1709 року, коли відбулася Полтавська битва, після поразки в одному з боїв, розгніваний Карл XII призначив зустріч Петру І в урочищі (тоді тут не було нічого, окрім дерев і водоймищ), де зараз розташована Липова Долина. Довго чекав Карл XII на Петра І в умовленому місці, але він так і не з’явився. Засліплений перемогою в бою, російський цар навіть не думав про зустріч із шведським правителем. Безуспішно прочекавши Петра І декілька годин, промовив: «Это липовая долина, лживая». З тих пір це урочище почали називати Липова Долина. І коли його заселили жителі, то селище зберегло свою назву – Липова Долина. Ось так Карл XII випадково дав назву нашому селищу. Хоча він мав на увазі зовсім інше, коли промовляв ці слова. Розгніваний король шведів хотів підкреслити, що це та людина, де обманюють, підсувають липу. А вийшла прекрасна назва селища.
Але це не єдина легенда, яка існує про Липову Долину. Одні пов’язують цю назву з липами, яких дійсно багато росте у Липовій Долині. Інші говорять, що ця назва пішла від річки Липівки, яка протікає через Липову Долину.Чи, можливо, було й так: спинилися одного разу збіглі козаки перепочити біля манливого прохолодного плеса Хоролу. Перепочили, та вже й далі не поїхали, зачаровані красою даної місцевості, родючим чорноземом, природним затишком.
А може- від ока людського сховалися, ворога лютого? Різні легенди про те ходять. Але достеменно відомо одне: були ті люди горді, роду козацького, племені вольного і повели вони звідти початок козацьким родоводам: Хекалам, Молошним, Клецям, Бойкам, Семелітам, Тригубам, Чайкам…

Малий Герб Липоводолинського району

Елементи малого герба розташовані на "французькому" щиті, умовно розділеному на три частини. Нижня частина щита (підніжжя, або кінцівка) зеленого кольору, не горизонтально рівна, а ввігнута, чим підкреслюється місцезнаходження Липової Долини в долині впадання річки Липовки, (береги якої в 16-17 столітті вкриті липовими лісами - від чого походить назва поселення) до річки Хоролу. Верхня частина щита синього кольору, чим передає традиційну символіку Лівобережної та Слобідської України, куди адміністративно входили населені пункти Липоводолинщини в 17-18 столітті. Вона нагадує собою "іспанський" щит на якому розміщені три суцвіття липи по три квітки в кожному з одним зеленим листком. Кожна квітка липи на щиті має 19 тичинок, які дорівнюють кількості суб'єктів (рад) Липоводолинського району.

Великий Герб Липоводолинського району

Великий герб Липоводолинського району має всі вищеперелічені елементи малого герба. Крім них він має додаткове обрамлення з двох гілок липи cправа і зліва щита з плодами (орішками). У верхній частині герба Липоводолинського району знаходитися античний вінець з колоссям жовтого кольору - символ родючості богині Деметри, що вказує, що основним заняттям жителів краю є землеробство. Великий герб Липової Долини та району використовується як святковий герб.

Прапор Липоводолинського району

Прапор Липоводолинського району має три різновиди: святковий (парадний) прапор, прапор, значок (малий прапорець).
Прапор являє собою синє полотнище із співвідношенням висоти до довжини як 2:3.
Святковий (парадний) прапор може мати додаткову кайму (лиштву) жовтого кольору, нанесену на тканину фарбою, або вишиту з ниток. В центрі прапора розташовано герб, великий на святковому прапорі, малий на прапорі та значку.
Герб на прапорі має розміри в співвідношенні висоти герба до висоти прапора як 2:3.

Герб Липової Долини

1995 року було оголошено конкурс серед жителів району на найкраще виготовлення ескіза герба. Участь у цьому конкурсі взяло чимало людей, здебільшого обдарованих художників, майстрів малювання.
Комісія вибрала ескіз, який запропонував завідуючий відділом архітектури та містобудування, головний архітектор району А.Й.Макієвський. Колосся і обрамлення герба подане в золотистому кольорі, адже це символіка хліба, сільськогосподарської Липоводолинщини, де знають ціну хліборобській праці, запашному короваю. Слова «Липова Долина» йдуть на червоному фоні, відразу яскраво «кидаються в очі». А далі перехід до ніжного синього. На його фоні жовте сонечко, дата утворення Липової Долини: 1647 рік.
Внизу – річка мерехтить хвильками і чистотою контурів та білизною недоторканності вабить зір лілея. Вони ще є на Хоролі, і не тільки хизуються красою, а й ніби говорять про те, що в плані екологічному наш район займає високе місце.
Липова Долина, отже – липи. Їх багато росте в селищі. Як розпочнуть цвісти – серце радіє духмяності їхньої краси. Художник уміло виписав на ескізі герба невелику гілочку липи з яскравим її цвітом і цим поставив останній штрих до всього задуманого стосовно сюжету герба.

Краєзнавчий нарис

Рідного краю живильна вода

Красива і багата природа Липоводолинщини. М’який клімат, родючий грунт і багаті природні ресурси характерні для нашого району. Місцевість знаходиться в межах території Дніпровсько-Донецької западини, Середньо-Руської височини, Псельсько-Хорольського фізико-географічного району Північної Полтавської області Лівобережно-Дніпровської провінції лісо-степової зони. Поверхня Липоводолинщини - це хвиляста рівнина, розділена долинами річок Хоролу та Груні, ярами та балками. У краєвидах південно-західної лісо-степової смуги немає великих лісових масивів, а найбільша питома вага належить степовим просторам. Ліси в основному розташовуються по долинах річок, на схилах балок і носять мозаїчний характер. Рослини ростуть декількома ярусами. Серед найпоширеніших рослин першого ярусу – дуб, клен, липа. Чагарникову рослинність другого ярусу створюють ліщина, калина, глід, терен, бузина. Навесні милують погляд яскраві кольори пролісків, медунки, рясту – рослин першого ярусу.
Степова рослинність, яка збереглася на території району, в основному знаходиться в дигресивному стані. Проте ще є в нашому краї ділянки лучного степу, які відносно непогано збереглися.
З метою збереження природних територій, комплексів і об’єктів, які мають особливу природоохоронну, наукову, рекреаційну, історично-культурну або іншу цінність, створено природно-заповідний фонд Липоводолинщини. До складу природно-заповідного фонду Липоводолинщини входить два заказники та десять пам’яток природи. Заказники займають площу - 356,9 га. Знаходяться вони на території Колядинецької, Русанівської та Лучанської сільрад та ДП Липоводолинського агролісу. Пам’ятки природи площею 366,27 га знаходяться в Яснопільщанській, Саївській, Підставській, Колядинецькій, Синівській, Беївській, Семенівській та Русанівській сільрадах.
На території району є лісові та степові ділянки, тому тваринний світ можна поділити на лісових і степових (польових) представників. Лісові мешканці – зайці, лисиці, дикі свині, вовки, лосі, козулі. До типових степових звірів належать полівки, хом’яки, кроти. Степові птахи представлені куропатками, перепілками, жайворонками. Лісові птахи – дятли, шпаки, зозулі та інші. На водоймах гніздяться дикі качки, гуси, водяться земноводні: ставкова жаба, тритон гребінчастий. По берегах водойм та на узліссях лісів можна зустріти вужів. Серед риб найбільш поширені коропові: короп, карась, плітка, краснопірка.
Корисні копалини не відзначаються різноманітністю і належать до групи нерудних ресурсів. Це переважно продукти відкладів стародавніх морів, континентальні утвори, які виникли в до четвертинний час історії розвитку Землі: нафта, природний газ, буре вугілля, кухонна сіль, глини, піски. Корисні копалини становлять природну базу паливної, хімічної, а також будівельної промисловості. З 1996 року почало діяти Південно-Панасівське нафтове родовище. Відкрито ще одне родовище: Південно-Липоводолинське, яке одне з найперспективніших в Україні. В 2006 році відкрито нове газокондесантне родовище- Південно-Берестівське, проектною глибиною 4480 метрів. Його проектні можливості видобутку корисних копалин склали 22-25 тис. кубометрів газу і 32 кубометри конденсату на добу. На території району знаходится 69 нафтогазових скважин.
Основними грунтами району є чорноземи малогумусні підзолені. У їх складу є всі важливі елементи, які забезпечують живлення сільськогосподарських культур. На вододільних плато потужність родючого шару найбільша і становить 0,9-1,1 м, з вмістом гумусу 6 – 8%.
Водні ресурси нашого району – це поверхневі й підземні води та джерела. Поверхневі води представлені річками і водоймами. Загальна площа водойм у районі становить 546,71 га. По території Липоводолинщини протікають річки Хорол і Грунь.
Річка Хорол – права протока Псла, бере свій початок із ставка, який знаходиться за 3 км на південний схід від села Сакуниха Недригайлівського району. Довжина 308 км, площа басейну 3870 кв км. Тече Придніпровською низовиною. Живлення переважно дощове. Замерзає наприкінці листопада – на початку грудня, скресає в березні.
Назва Хоролу в дослідженнях учених має кілька тлумачень. В основі назви – давнє слов’янське слово, яке означає «швидкий». Точніше: спочатку слово з’явилося у мові південних слов’ян: це старосербське слово chrbl, а сучасне сербське і хорватське слово хрлити – «спішити, квапитися». Видно, і справді була колись у річки Хоролу швидка течія.
К.М.Тищенко, професор, завідувач кафедри сходознавства Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка вважає більш переконливою іншу гіпотезу. З огляду на топографічні особливості річки, як і досить помітну монгольську присутність у цьому районі, не можна обминути й можливість алтайської етимології: у двох десятках евенкійських діалектів horol означає «крутитися, обертатися; обійти, об’їхати навколо; перевернути». Справді, таке значення добре відповідає характеру течії річки Хорол, яка в межах Сумської області кілька разів змінює напрям. Беручи до уваги, що вказаному евенкійському слову відповідають серед монг. horиі- «крутитися, обертатися», бурятс. эрьюл «те саме» (цrцl), виходило б, що назви Хоролу і географічно близької Орелі можуть походити з одного алтайського джерела.
Річка Грунь – права притока Псла. Довжина 85 км. Площа басейну 1090 кв км. Бере початок поблизу села Павленкове Лебединського району. Долина завширшки до 0,5 км, заплава місцями заболочена і залісена. Ширина річища від 2 до 10 м. Живлення грунтове та атмосферне (переважно снігове). Льодостав триває від грудня до березня.
Річка Сакуниха – права притока річки Хорол, бере початок на північно-східній околиці села Сакуниха Недригайлівського району, впадає біля села Кімличка. Довжина її 12 км. Постійний водотік відсутній.
Річка Рубанка – права притока Хоролу, бере початок із ставка поблизу села Тимошенкове Недригайлівського району, а впадає поблизу смт Липова Долина. Загальна довжина – 21,2 км.
Поступово, в зв’язку з розорюванням силових земель у прибережних зонах замулюються джерела, і зникають (або зникли) із карти району річки Жидівка, Ольшанка, Липівка, Пробужка, Суха Долина, Лозове.
Клімат району як і області поєднує в собі значну континентальність з відчутним впливом Атлантичного океану. Вітри бувають різноманітні як по напрямку, так і по силі. Взимку переваги мають вітри південних напрямків, навесні – південно-східні, влітку – південно-західні та західні, а восени – південно-західні. Середньорічна швидкість вітрів відносно невелика – 4,6 м\с. У нашій місцевості чітко простежуються чотири пори року: зима, весна, літо, осінь. Літо тепле, із значною кількістю вологи, а зима – не дуже холодна, з відлигами. Середня температура повітря найтеплішого місяця липня +19,8*С, а найхолоднішого січня – -7,4*С. Максимальні температури повітря спостерігаються в червні – серпні +38*C, мінімальні температури – в січні, лютому -36*С.

Пам’ять вулиць

Географічні назви – це частинка історії. Одні дійшли до наших днів, інші загубилися в круговерті життя і ми ніколи не довідаємося про них. Переважна більшість прадавніх назв дійшла до нових часів виключно шляхом усної народної традиції. Одна частина назв змінилася, а інша змінилася, але незначно, і цілком упізнано.
Сама назва Липова Долина говорить про оточення долини Хоролу підвищеннями, горами, як ми їх і до цього часу називаємо. Шлях у бік Гадяча підходить до Антінцевої гори, шлях на Суми розпочинається з підняття на Цілуйкову гору. Гора, яка замикала Школярку з півдня, називалася Лисою.З центру селища по шляху на Ромни була гора Різана. З протилежного боку до села підходить Цілуйків ліс, північніше понад шляхом на Панасівку залишки Джигманового. На західних околицях збереглися до наших днів Попів, Івашків, Скринників, Рибкінин.
Вся територія околиць густо зрізана ярами і балками. Окремі назви відомі і ми їх наводимо. Рухаючись з Липової Долини в бік Недригайлова, переїджаємо Багаїху і Глибоку. На східних окраїнах підходить Пітів і Хунделей, до Бойківки- Рудка. Від Паліївки на захід Тягнеться Липівка.
Вся гора від нинішнього районного Будинку культури і до повороту на Русанівку були вигони. Там же збиралися ярмарки. Спочатку- на західній околиці, а пізніше на східній. В ці дні село заселяли прасоли- оптові скупники худоби, купці і, звичайно, селяни з усіх околиць.
Низинний ландшафт і близькість річки накладали свій відбиток на забудову вулиць. Центральна вулиця Липової Долини тяглася вздовж шляху, який з’єднував міста Ромни і Гадяч, нині це вулиця Леніна, і розділяла село на умовні Південну і Північну частини. Вона так і називалася- Шлях. В першу входили Загорянка, Басарабка, Мазурівка( Крупської, Фрунзе, 1 Травня), та Поділ ( Коцюбинського). Умовну північну частину складали Проценківка ( Короленка), Оболоння, Ковбасівка (Комсомольська з провулками), Дуделівка (Чапаєва), Лящунівка (Шевченка), Паліївка (Жвана), Рижівка , Бойківка і Польща (Радянська), Козинівка і Хільківка (Набережна), Грицаївка і Рудиківка ( Тельмана), Комарівка (Горького), Ставки (Щепкіна), Підгір’я проходили паралельно від Бойківки дещо західніше.
Назви вулиць, як звичайно, походили від прізвищ перших поселенців, хоч напевно були і винятки. Так, назву Польща пов’язують з водяним млином, який працював неподалік на річці Хорол. Його збудували поляки, які були першими орендарями. Тут неподалік вони і проживали.
Старожили згадують про двоє озер на території села. Залишки одного ще проглядаються поблизу крайніх хат Мазурівки, на території луків- Школярки. Друге озеро зникло давно і знаходилося на схід від ветстанції. Нині цю територію оточують вулиці Набережна і Тельмана.
Про млин ми вже говорили, а в місцях, які прилягають до Цілуйкового мосту з півночі і в районі Школярки, де були особливо глибокі місця – купали коней. Вони, як розповідали, дна не діставали. В окремих місцях були водоверті і купальники намагалися до них не наближатися. Нині заболочені заплави Хоролу і Липівки займають сіножаті.

Церкви

В Липовій Долині діяли дві церкви. В церковному відношенні вони належали до Глинської протопопії Чернігівської єпархії.
Благовіщенська церква була дерев’яна. Коли вона побудована початково, невідомо, але була вже діючою в 1744 році. Це підтверджувалося надписом на одному Євангеліє. Воно було обтягнуте червоним напівбархатом і оплавлене серебром. Друкувалося в Києві в 1733 році, на ньому був напис «сіє Євангліє напристольное справилъ стараниемъ и коштамъ своимъ Вас. Карлашъ, сь женою своею Анною, житель Липоводолиновскій, до ц. Благовъщ. Липовской, за отпущеніе гръховь своихъ, року 1744 іюля 15».
У 1750 році церква була скасована за ветхістю і відбудована вона заново у 1755 році, а в 1870 році «устроена опять новая». Відомі перші священники Назаревські – Назарій, Йосип, Яків, Савва, зять останнього Олексій Горунович, Федір Назаревський, Данило Горунович. Оплата священникам – 130 крб. В приході 2-хкласне училище, школа, грамоти. Дворів 345.
Троїцька церква – кам’яна холодна. Коли була побудована вперше – невідомо. Дзвіниця при ній була збудована у 1704 році, то можна вважати: церква і дзвіниця побудовані майже одночасно. Друга церква куплена в селі Красна Лука і побудована у 1755 році. Втретє церква побудована в 1846 році. Пам’ятником першій церкві служив «служебникъ» Київської друкарні з надписом «вручено діакону Григорію Иляшенку в 1744 г.».
В другій церкві зберігалося Євангеліє Московської друкарні 1758 року, обтягнуте червоним бархатом, в мідній оправі з надписом: «Пожертвовано запорожск. козакамъ Вас. Бухтеемъ 1763 г.».
Першими священниками були Григорій Ільяшевич (помер 1777 року), його племінник Данило Горунович (помер 1823 року). Оплата священникам – 160 крб. Відмічено два церковних будинки зі школою. Згадується кам’яна дзвіниця на х. Масовщина, побудована в 1882 році. Відмічена церковно-приходська школа. Дворів 391 (у приході – 5 хуторів).
В наш час як із води виросла на невеличкому острівку біля Хоролу Свято-Покровська козацька церква. Саме свята Покрова здавна вважалась покровителькою свободолюбивих і хоробрих козаків, рятувала їх від напастей, холоду й голоду, от і звели у 2007 році Липоводолинські козаки з ініціативи отамана цього полку А.Г.Поляха Божий храм її імені.
З 2002 року у Липовій Долині розпочалося будівництво Божого храму – Свято-Троїцької церкви, яка в майбутньому стане окрасою селища.
Нині на території селища діють дві церкви – Свято-Троїцька церква УПЦ Київського Патріархату (настоятель Богдан Ільків) та Свято-Троїцька церква УПЦ Московського Патріархату (протоієрей Ігор Кондріков).

Коментарi